Владислав Міхальченко: Курсом на громадянську війну

Владислав Міхальченко: Курсом на громадянську війну

Заяви лідерів «Євромайдану» про створення «Національного комітету із захисту цивільних прав в Україні», направленого на демонтаж уряду (Арсеній Яценюк), що діє, і формуванні паралельних структур влади на місцях (Олег Тягнибок), є, по суті, спробою державного перевороту і затаскуванням України на грань громадянської війни. Гарячіше або холодною — не так важливо. Що показово — опозиція перестала говорити про інтереси країни і українського народу в цілому, тепер в центрі її уваги — інтереси «цивільного суспільства України», під яким вони розуміють лише себе і своїх прибічників. Мабуть, ті домовленості, які були досягнуті до ранку 5 грудня з цими політиками і вели до припинення протистояння, замовниками «Євромайдану», зовнішніми і внутрішніми, були визнані неприйнятними, а поступки з боку уряду — недостатніми. Такий розвиток подій заставляє передбачати, що «майданна опозиція» вже отримала на Заході карт-бланш і вважає себе апріорі безкарною. Все це вже було в Сирії, в Лівії і в інших країнах, що пережили «арабську весну». Сьогодні такий же сценарій підготовлений і для України. Це треба розуміти і бути до цього готовим.

Так само треба розуміти, що ставка на інтернаціоналізацію українського конфлікту з боку опозиції і деяких політичних сил Євросоюзу — надзвичайно небезпечна ставка, оскільки вона в нинішніх умовах не може виявитися однобічною. Український конфлікт вже сьогодні не є лише внутрішньополітичним конфліктом між чинною Партією регіонів і опозицією — він переростає в конфлікт між Європою і Росією. Можливо, досягнення саме цього результату є одною з головних цілей Вашингтона, явно невдоволеного розвитком світових подій, особливо на Близькому Сході, і спраглого завдати по Росії «удару відплати», дестабілізуючи ситуацію на Україні. Європейсько-російський конфлікт довкола України відповідає не лише тактичним інтересам США, але і стратегічній надзадачі: за будь-яку ціну не допустити інтеграції України з Росією, — визначеною ще Збігневом Бжезінським і що отримала статус закону після прийняття Конгресом США в 1996 році «Акту про підтримку демократії на Україні». Мовчання Росії в цих умовах різко ослабляє і без того хисткі позиції української влади, що діє, штовхає її до беззастережної капітуляції перед сполученим фронтом опозиції і західного політичного співтовариства. Що приведе Україну і її народ до нових незліченних страждань і втрат.

Якщо ж Росія займе таку ж тверду і принципову позицію по ситуації на Україні, яку вона займає по ситуації в Сирії, трагедії ще можна уникнути, загрозу громадянської війни і терору — уникнути, а з головних провідників цієї безвідповідальної політики — зірвати маски «борців за демократію». Вони ним і так явно не за розміром. Як справедливо відмітив Олег Царев, депутат Верховної Ради від Партії регіонів: «Штурм Київської міської адміністрації і атаку на «беркутовцев» біля пам'ятника Леніну на Хрещатику очолювали народні депутати від «Свободи» і «Батькивщини». Закликаючи зі всіх трибун до скидання влади, закликаючи і організовуючи захват і блокування державних органів, здавалося, вони готові розділити всі небезпеки зі своїми прибічниками і не думають про можливу кримінальну відповідальність. Виявилося — сповна собі думають і діють в цьому напрямі. Ось, наприклад, Віталій Кличко зарезервував собі чартер з відкритою датою вильоту впродовж місяця. Це той самий чартер, який він традиційно використовує і не так давно приземлявся на нім в аеропорту Кривого Рогу. До останнього часу він завжди бронював чартер лише на конкретне число. Тепер він підготовлений до того, щоб у будь-який момент, при ускладненні ситуації, користуючись депутатською недоторканістю покинути країну». Міцно інтегрований в західне суспільство мільйонер і чемпіон світу по боксу у важкій вазі серед професіоналів Віталій Кличко — людина декілька іншого рівня, чим колишній лікарка-хірург Тягнібок або український «киндер-сюрпріз» Яценюк. Йому є що втрачати в разі невдачі, і він, як будь-який спортсмен високого рівня, прекрасно знає, що таке — бути битим. А отже — враховує цю можливість у всіх своїх діях, на відміну від цих «одноразових», по суті, політиків.

Колись дуже давно, ще в початку 90-х років минулого століття дуже розумні і знаючі люди пояснили мені різницю між цивілізованим західним і диким «пострадянським» бізнесом: другою завжди орієнтується на максимум прибули, а перший — на оптимум співвідношення прібиль/ріськи. Схоже, в цьому відношенні політика української опозиції залишається не західною, а сповна пострадянською. Зараз на карту опозиція поставила все. І ризики при цьому позамежно великі.


77

Новости партнеров

Загрузка...
Загрузка...